#CULTROUTE Citta ideale: місто-фортеця Станиславів XVII–XVIII ст.

Сучасний Івано-Франківськ належить до числа міст, що виникли у середині XVII ст. саме тоді, коли в Європі панувала ренесансно-барокова традиція розпланування нових міст, більш відома як citta ideale (ідеальне місто). Подібних обрисів міста-сонця отримала й закладена Андрієм Потоцьким на початку 1660-х років фортеця поміж двома гірськими потоками Бистриць. З того часу минуло понад три з половиною сотні літ і з розвитком та розбудовою міста до сьогодні збережено не так багато пам’яток, що нагадують про початки давнього Станиславова. Відтак зосередимо увагу на трьох ключових об’єктах, котрі, хоча й у перебудованому вигляді, досі є маркерами міста-фортеці.

Фортечний Бастіон. Ідея побудови нового міста-фортеці, котре б стало оборонним, економічним і культурно-освітнім центром Покуття, належала спадковому галицькому старості Андрієві з Потока Потоцькому. У 1658 році він придбав с. Заболотів у місцевого дідича Станіслава Жичковського, а вже біля 1661 року розпочав будівництво міста-фортеці, іменувавши його на честь свого первістка Станиславовом. Навесні наступного року Андрій Потоцький домігся привілею на щорічні ярмарки від короля Яна Казимира, а за кілька місяців 7 травня 1662 р. і сам видав локаційний привілей для міста.

Розплануванням Станиславова керував французький військовий інженер-архітектор Франсуа Корассіні з Авіньйону. Власне він спроектував перший варіант фортеці за новоголландським прикладом як правильний шестикутник з шістьма висунутими бастіонами. Навколо фортеця додатково укріплювалась викопаними ровами та насипаними земляними валами, досі одна з вулиць середмістя називається «Валова», а сама дільниця міщанами часто іменована «На валах». На долю Станиславівської фортеці за час її оборонного функціонування у1662–1812 рр. випало біля трьох десятків атак, однак у більшості випадків станиславівський гарнізон успішно боронив мури твердині.

П’ятикутні бастіони фортеці відігравали важливу роль під час відбиття ворожих нападів, адже їхнє висунуте розташування дозволяло захисникам вести перехресний вогонь, унеможливлюючи ворогом штурми стін та брам. Водночас товщина і приземкуватість стін нівелювали старання артилерії противників. У різний час вигляд головних фортифікацій міста різнився – спершу це були дерев’яно-земляні, подекуди кам’яні конструкції, а пізніше здебільшого цегляно-кам’яні. Також у бастіонах розташовувалися каземати, склади амуніції та арсенали. Є припущення, що кожен бастіон фортеці мав своїх небесних покровителів, зокрема на початку XVIII ст. згадується бастіон Св. Андрія. На жаль до сьогоднішнього дня вціліла тільки одна така памʼятка, адже після 1812 року за наказом австрійської влади фортифікації почали розбирати, створюючи новий простір для розширення міської забудови.

Після перебудов та реконструкцій вцілілий фрагмент твердині тепер функціонує як фортечна галерея «Бастіон», де розміщено мистецько- торгівельний простір, що є однією з туристичних візитівок сучасного Івано-Франківська.

Ратуша та її підземелля. Міським серцем давнього Станиславова стала ратуша, котра за проектуванням розміщувалася у самісінькому центрі твердині, оточена звідусіль ринковою площею. За умов надання магдебурзького права ратуша відігравала важливу роль у житті громади, адже тут безпосередньо концентрувалась влада міського самоврядування. У ратуші засідав магістрат, лавничий суд, вирішувалися усі нагальні питання з життя міста, а у її підземеллях знаходилась в’язниця та каземати. Традиційно ратуша була найвищої будівлею міста водночас виконуючи функцію спостережної вежі.

Перша ратуша у Станіславові мала тимчасовий характер і була зведена з дерева відразу після заснування міста, а вже у 1672 році мандрівник Ульріх фон Вердум писав, що станиславівська ратуша побудована у вигляді вежі з каменю і дерева. У 1695 архітектор Карл Бенуа збудував на замовлення Юзефа Потоцького нову кам’яну ратушу у стилі пізнього ренесансу, що красувалась годинниковими циферблатами і мала висоту дев’ятиповерхової споруди. Її приміщення складалися з двох частин – основи у вигляді хреста та стрілчастої вежі. Ця ратуша простояла до знаменитої «Мармулядової пожежі» 1868 року, після чого за три роки на її місці зведено нову на зразок віденського класицизму, спроектовану архітекторами Атанасієм Пшибиловським і Філіпом Покутинським. Утім під час Першої світової війни і ця будівля постраждала внаслідок артобстрілів, а відтак у 1929 році розпочалось будівництво чергової ратуші. Її архітектором став Станіслав Треля і до 1935 року основні будівельні роботи були завершені. Власне теперішня ратуша, зведена у стилі конструктивізму, мала нагадувати образ давнього магістрату з одноповерховою хрестовоподібною основою та вежею висотою 49,5 м.

Більшу частину своєї фактичної історії, станиславівська ратуша виконувала основну функцію за призначенням, як адмінбудівля міського самоврядування. Почасти за австрійських часів тут розміщувалися поліція, військові склади, торгові павільйони. Вже після останньої відбудови у 30-х рока ХХ ст. в її стінах організовано Покутський музей та міський архів. Нині, як і понад вісімдесятиліття тому, господарями ратуші є музейники, де діє Івано-Франківський краєзнавчий музей, а з оглядового майданчику вежі можна побачити неймовірні краєвиди давнього Станиславова і сучасного Івано-Франківська на тлі карпатських вершин.

Окремої уваги заслуговують підземелля ратуші, котрі вочевидь датуються ще часами закладання міста. Попри плинність часу, численне перепланування і будування нових ратуш все ж підземелля значною мірою зберегли історичну атмосферу давнього фортечного міста. Традиційно у підземеллях ратуші знаходилась, як вже згадувалося, в’язниця. Тут відбували покарання різні люди, однак серед її найвідоміших арештантів слід згадати карпатського опришка Василя Баюрака, котрого страчено 1754 року на Ринковій площі у Станиславові. Добре відомо, що перед смертю опришок просив і таки здійснив своє останнє бажання – заграв на сопілці улюблених гірських мелодій. Цікаво, що серед міщан досі витає легенда про звук сопілки, який можна почути біля ратуші опівночі. Також вважається, що 1880 року наш міський патрон Іван Франко «познайомився» з тодішнім Станиславомом саме у підвалах ратуші, куди був допроваджений після арешту в Коломиї австрійською поліцією. А ще існує припущення, що підземелля під ратушою були з’єднані потаємним ходом з палацом Потоцьких, або й іншими важливими спорудами міста – колеґіатою наприклад. Про це ще слід дізнатися в ході подальших досліджень. Сьогодні ж підземелля Івано-Франківської ратуші відкриті для відвідувачів тут проходять цікаві тематичні екскурсії для гостей і мешканців міста.

Палац Потоцьких. Після первинного закладення міста-фортеці Станиславова Андрій Потоцький у 70-х – 80-х роках XVII ст. запросив інженера Карла Бенуа перепланувати існуючі межі твердині задля побудови родинної резиденції власників міста. Як наслідок у північно-східному напрямку здійснено видовження плану існуючої фортеці за рахунок перебудови двох бастіонів у напівбастіони і додаванням двох нових палацових бастіонів. На підготовленому майданчику, котрий ніби своєрідно відокремлювався від центральної частини міста, розпочалося зведення палацу.

Про підготовку до цього масштабного будівництва згадував ще Ульріх фон Вердум у 1672 р., коли гостював у Андрія Потоцького, відзначаючи що господар міста заготовив дерево, каміння і цеглу для побудови нового величного палацу. На початку 1680-х років основні роботи мали бути завершені і нові палацові покої могли приймати власників та гостей. А серед важливих відвідувачів палац міг похвалитися королем Речі Посполитої Яном ІІІ Собєським, трансільванським князем Ференцом ІІ Ракоці, сім’єю гетьмана Війська Запорізького Пилипа Орлика та ще багатьма представниками шляхти, котрі навідувалися до родини Потоцьких.

Розкішної розбудови палац зазнав під час проживання у ньому Юзефа Потоцького упродовж першої половини XVIII ст. Тоді великий коронний гетьман розпорядився розширити палацову територію, закласти садово-паркову алею тощо. Щоправда більшість запланованих робіт так і не вдалося повною мірою завершити через смерть фундатора у 1751 році. Справу батька намагався продовжити його син Станіслав, котрий мав фах військового інженера. Однак його спроби зміцнити фортецю і завершити перебудову палацового комплексу не надто увінчалися успіхом. Частково через, те що Станіслав Потоцький таки не переїхав до дідичної резиденції у Станиславові, віддаючи перевагу Збаражу, а частково через політичну нестабільність, що сколихнула останні роки існування Речі Посполитої.

Вже 1772 року Станиславів опинився у складі Габсбургської монархії, тоді палацом і містом володіла Катерина з Потоцьких Коссаковська, котра намагалась упорядкувати родинні справи, часто долучаючись до політичних інспірацій, а вже 1783 року приймала візитацію австрійського імператора Йозефа ІІ у Станиславові. Наприкінці цього ж століття Катерина Коссаковська покинула резиденцію й виїхала до Львова, продавши свої маєтки і саме місто у 1792 року представнику династії Антонію Проту Потоцькому за 2 млн злотих.

Очевидно з тих часів і походить інвентарний опис станиславівського палацу, котрий розповідає про пишність і величність цієї триповерхової споруди, що в партері складалась з шести склепінчастих кімнат, сіней, кухні, далі кручені сходи вели на другий поверх, де великої зали з паркетною підлогою, натяжними білополотняними стелями, різнокольоровою тканинною оббивкою стін з кількома гардеробними, жіночими кімнатами, спальнею, кав’ярнею; на третьому поверсі розміщувалося вісім кімнат, також у палаці була велика кількість дорогого дубового умеблювання. Поруч із палацом розміщувалися господарські будинки – кухня, офіцини, стайня та каземати.

На початку ХІХ ст. після смерті збанкрутілого Прота Потоцького палац у Станиславові, як і місто загалом, потрапили під опіку Габсбургів, відтак у колишній резиденції Потоцьких було облаштовано військовий шпиталь. Лікувальний заклад для військових існував на цьому місці аж до 2004 року, переживши кілька більших і менших воєн, котрі провадили тогочасні держави і режими. За цей час палацові будівлі були частково розібрані, а частково перебудовані під потреби госпіталя. В останнє десятиліття, після років запустіння і руйнації, комплекс пам’яток давньої резиденції активно ревіталізовується силами команди комунального підприємства «Простір інноваційних креацій «Палац». На території «Палацу Потоцьких» діє інтерактивний музей зброї, частково відреставровані вцілілі приміщення, проходять наукові і освітні події, мистецькі заходи та фестивалі. А поряд із впорядкуванням цієї пам’ятки тривають археологічні дослідження, котрі щораз відкривають нові і нові таємниці минулих століть.

Цю публікацію створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Департаменту інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв'язків, туризму та промоцій міста Івано-Франківської міської ради та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.

#InterregNEXT #interregnexthuskroua #InterregnextHUSKROUA #CrossBorderCooperation #Interreg #HUSKROUA