#CULTROUTE Галицький замок - свідок історії Галичини

Галицький замок XIV–XVII ст.

Галич – одне з найдавніших міст України, від котрого походить назва великого західноукраїнського регіону «Галичина». В середньовіччі тут знаходилась столиця Галицького князівства, а відтак великий простір колишнього княжого і королівського центру розкинувся в межах кількох населених пунктів сучасної Галицької громади.

Очевидно, вже у ХІІ ст. на Замковій горі в Галичі існував оборонний двір, адже ігнорування такої вигідної важкодоступної місцевості в середні віки виглядає абсолютно недоречним. Цілком ймовірно, що тут в першій третині ХІІІ ст. розташовувалася резиденція одного з найбільш впливових й найбагатших людей Галицької землі – боярина Судислава. Під 1230 р. літопис говорить про штурм князем Данилом Романовичем оборонного двору (замку) Судислава, де зберігалась провізія і зброя, призначена, мабуть, для оборони. Цікаво, що коли вої Данила захопили Судиславів двір, то віднайшли у погребах багато вина, відтак надмірне вживання трофейного напою призупинило рух війська на один день.

Побудова Галицького замку, руїни якого дійшли до наших днів, датується другою половиною XIV ст. Після включення колишніх володінь держави Романовичів до складу Великого князівства Литовського, Польського та Угорського королівств у Галичі виник новий політично-адміністративний центр біля підніжжя Замкової гори. Натомість на давньому княжому граді залишився митрополичий осідок на чолі з вищим духівництвом – крилосом (сучасне с. Крилос, Галицького ТГ, Івано-Франківської обл.).

Спорудження потужного, очевидно дерев’яного замку, було здійснено за польського короля Казимира ІІІ. Від королівського імені галицькою твердинею управляли спочатку воєводи, а згодом старости. У 1387 р. Галицький замок на чолі з угорським воєводою Бенедиктом витримав облогу польсько-литовських військ і був зданий захисниками тільки шляхом вигідного для них компромісу. Неодноразово фортецю відвідували польські королі Владислав ІІ Ягайло – 1395, 1410, 1423 та 1427 рр. Владислав ІІІ Варненчик – 1440-х роках, Казимир IV Ягеллончик – 1448 і 1465 рр., Ян Ольбрахт (1459–1501 рр.) – 1497 р. та Ян Казимир – 1653 р.

У першій третині XV ст. замок короткочасно належав молдовському господарю Іллі І Мушату. Найбільш відомими галицькими старостами, котрі упродовж XIV–XVII ст. опікувалися твердинею, були – Бенько із Жабокрук, Михайло Мужило з Бучача, Станіславо з Ходча, Миколай та Ієронім Синявські, Миколай Струсь, Станіслав та Андрій Потоцькі.

Упродовж XV–XVI ст. поступово дерев’яний замок перебудовувався у кам’яний. Окремо варто згадати і про детальний інвентарний опис Старостинського замку в Галичі від 1582 р. Власне активну розбудову резиденції королівського старости упродовж середини – другої половини XVI ст. здійснили Миколай та Ієронім Синявські, а часто за будівельний матеріал слугували блоки з розібраного тоді ж Успенського собору ХІІ ст. в Крилосі. Загалом замок був оснащений кількома мурованими і дерев’яними вежами, оборонною артилерією та амуніцією, необхідною провізією, на Підзамчі функціонувала солодівня і броварня. Також тут вівся і упорядковувався архів земських і ґродських судів Галицької землі. 

Остаточної форми, з якої власне перетворився у руїни, замок набув після реконструкцій 1627 та 1658 рр. Остання здійснена за планом відомого французького архітектора Франсуа Корассіні. Тоді замок було розділено на верхній та нижній, зведено клешнеподібний бастіон, що суттєво укріпило твердиню з північної сторони. Загалом Галицький замок мав дві брами; судову, шляхетську та вʼїздову вежі, старостинський палац й каплицю Св. Катерини. Тут відбувалося судочинство, певний час збирався сеймик, зберігався архів.

Попри численні штурми та облоги впродовж XIV–XVII ст. замок на Галич-Горі був захоплений і суттєво поруйнований 1676 р. військами османського полководця Ібрагіма-Паші прозваного Шайтаном. Практично після падіння Галицького замку місто остаточно втратило позицію регіональної столиці на користь новозаснованого неподалік Станиславова (тепер м. Івано-Франківськ).

Вже на кінець XVIII ст. твердиня перебувала у руїнах, а її поетапна відбудова розпочалася 2001 р. На сьогоднішній день реконструйовано Шляхетську вежу та частину муру з галереєю, що веде до стін каплиці Св. Катерини. Останні кілька років ведуться активні археологічні дослідження Вʼїздової вежі, де виявлено сліди центральної брами, повноцінні підземелля і ймовірні потаємні ходи.

Цю публікацію створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Департаменту інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв'язків, туризму та промоцій міста Івано-Франківської міської ради та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.