#CULTROUTE Історія Палацу Реїв - шлях від розкоші до руїни

Палац графів Реїв ХІХ ст.

На околицях давнього села Псари, тепер Приозерне, що на Рогатинщині привертають увагу руїни колись відомого і красивого палацу графської родини Реїв. У XVIII ст. тутешні землі належали знаному шляхетському родові Яблоновських. Тоді ж і датується зведення першого палацу, вочевидь здійснене саме за князя Юзефа Яблоновського гербу «Гримала» тогочасного галицького підкоморія і теребовлянського стольника. Перша резиденція, зведена ймовірно в середині – другій половині XVIII ст., у Псарах була дерев’яною з елементами класицизму – кількома портиками з колонами. Водночас на військових мапах австрійських картографів 1779–1783 рр. одного разу згадується псарівський замок, а у іншому випадку – просто двір. Також поряд із спорудами оборонного двору на мапі простежується паркова алея і стави, а одне з найдавніших дерев парку досі росте на території пам’ятки і вже нараховує понад шість століть. Очевидно, що розбудова резиденції у Псарах тривала кілька десятиліть і вже до кінця XVIII ст. деякі будівлі комплексу, такі як спіжарня і возівня (конюшня), що частково вціліли і до наших днів, були муровані.

На початку ХІХ ст. маєток с. Псари потрапив до родини Ґлоґовських як віно доньки Юзефа Яблоновського – Урсули, що вийшла заміж за королівського камергера Вінцентія Ґлоґовського. Їхній син Станіслав, пізніше успадкувавши батьківські маєтки у Псарах, помер бездітним у молодому віці, а відтак місцева резиденція і її маєтності перейшла за правом його братові Людвіку. Біля 1822 року Людвік Ґлоґовський заклав, або ж реорганізував біля палацу величний парк для планування котрого запросив австрійського чи німецького садівника з прізвищем Шпіц. Тоді ж і була споруджена вʼїздова вежа котра, щоправда із замурованим в’їздом, дійшла до наших днів.

Далі псарівські маєтки успадкувала донька Людвіка Ґлоґовського від другого шлюбу – Вільгеміна, яка була одружена з графом Станіславом Реєм. Власне саме це подружжя спричинилося до побудови у Псарах нового палацу, який і отримав свою історичну назву – «Палац Реїв». Так у 1880 році Вільгеміна, або як її називали родичі – графиня Вільма, вже по смерті свого чоловіка вирішила ґрунтовно перебудувати стару резиденцію. Для цієї справи власниця маєтку запросила відомого львівського архітектора Юліана Октавіана Захарієвича, котрий розпланував і спроектував новий палац. У 1882 році будівельні роботи було завершено і перед власниками постав абсолютно новий архітектурний витвір у популярному тоді стилі еклектики. Основна архітектурна ідея палацу полягала у відтворенні барокового стилю – необароко (псевдобароко) з компонування існуючих на той час тенденцій класицизму.

Величний палац з вежами та високими скатами дахівок, виглядав дуже подібним на справжній замок, а деякі джерела навіть порівнюють його з обрисами баварського замку Нойшванштайн. Будівля була двоповерховою мурована з цегли, мала асиметричну внутрішню структуру та анфіладне планування. Фасад складався з трьох частин, прикрашених ліпниною та високими карнизами. Вцілілі до сьогодні елементи, такі як мозаїка на підлозі, деревʼяні сходи та віконні рами, а також аркові склепіння у підвалах, дають змогу уявити колишню розкіш інтерʼєрів.

Після смерті графині Вільміни її маєтки розділили між собою онуки і палацом у Псарах заволодів граф Людвік Рей. Власне йому випало стати останнім господарем цього палацу. Переживши лихоліття Першої світової війни, родина Реїв до 1939 року залишалися мешкати у мальовничому палаці неподалік Рогатина. Утім прихід совєтів і Друга світова війна, коли палац був розграбований та використовувався як казарми для радянських і німецьких військ, кардинально позначилась на подальшій долі памʼятки. Графська сімʼя вимушено покинула свої маєтності, емігрувавши до Франції, а залишений палац потрапив під так звану «націоналізацію». Вже у повоєнний час комуністична влада організувала тут колгоспний свинарник, пізніше тут діяв психоневрологічний диспансер і навіть гуртожиток для студенів зооветеринарного училища.

Фактично, під час використання палацового комплексу не за призначенням, пам’ятці архітектури було завдано непоправної шкоди. Вже в часи незалежності України палацу було надано статус пам’ятки архітектури національного значення. Однак, і такі памʼяткоохоронні заходи не допомогли суттєво вплинути на руйнацію комплексу. Від 1995 до 2004 року палац належав УПЦ Київського Патріархату, частково тут діяв жіночий монастир, однак вже на початку 2000-х архітектурний комплекс було продано з аукціону. Часта зміна власників негативно позначилась на збереженості палацу Реїв. Сьогодні памʼятка національного значення перебуває у руйнації та запустінні. Часткові ремонтні роботи щодо заміни даху суттєво ситуацію не покращили і поки давня резиденція у приватних руках продовжує канути в небуття, з кожним роком ніби втрачаючи чим раз більші елементи своєї культурної спадщини.

Цю публікацію створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Департаменту інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв'язків, туризму та промоцій міста Івано-Франківської міської ради та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.