#CULTROUTE Палац Кшечуновичів у Більшівцях: шляхетна спадщина Галичини

Селище Більшівці, що свого часу належало до числа містечок Галичини, розташоване в мальовничій долині річки Гнилої Липи, неподалік літописного Галича. Власне і самі Більшівці ведуть свою писемну історію щонайменше з початку XV ст., часто фігуруючи в документах під назвою Малий Большів (Малий Бовшів), очевидно як одне із похідних від літописного поселення Бовшів (Большів), що відоме від середини ХІІ ст. Упродовж пізнього середньовіччя і ранньомодерного часу, Більшівцями володіли представники різних шляхетських родів – Казановських, Яблоновських, Малецьких, а зрештою і Кшечуновичів. Практично кожна родина залишила свій слід у Більшівцях, намагаючись розбудувати і зміцнити містечко.

Так за фундації Казановських і Яблоновських у XVII–XVIII  ст. збудовано бароковий костел і кляштор Відвідин Пресвятої Діви Марії, котрим опікувалися отці-кармеліти. А власне із родинами Малецьких та Кшечуновичів пов’язується побудова Більшовецького палацу. На початку ХІХ ст. містечко, котрим до цього володіли Малецькі, перейшло у власність до родини Кшечуновичів. Історія появи представників цього роду на теренах Галицької землі сягає середини XVII ст., коли засновник міста-фортеці Станиславова – Андрій Потоцький, запросив для економічного розвитку новопосталого урбаністичного центру вірменських купців з сусіднього Львова та всієї округи. Серед когорти осілих за стінами Станиславівської фортеці вірмен була й родина Кшечуновичів. Вже під кінець XVIII ст. Кшечуновичі отримали визнання шляхетського стану з власним гербом від імператора Йосифа ІІ Габсбурга, а за своїми статками і впливом належали до числа найвидатніших вірменських родин давньої Речі Посполитої.

Першим власником Більшівців з вірменської династії став Валеріан Вартан Антоній Кшечунович, котрий набув маєток від місцевого дідича Юзефа Малецького ймовірно у першій третині ХІХ ст. Новий господар активно вивчав та розвивав сільське господарство, зокрема займався селекціонерством і навіть був автором кількох посібників з бджільництва, конярства й шовківництва. Пан Кшечунович часто проживав у резиденції в Більшівцях, де й помер 1867 року, однак похований у родинній каплиці-гробниці на Личаківському цвинтарі у Львові.

Давня садиба власників Більшівців позначена на військових австрійських мапах кінця XVIII ст., однак вочевидь тоді вона була дерев’яною, адже не виокремлена серед солідних (міцних, мурованих) споруд містечка. Достеменно невідомо коли і як була перебудована резиденція, але біля 1800 року ще за родини Малецьких зведено новий палац, котрий кілька разів перебудовували Кшечуновичі упродовж ХІХ ст. Тоді палац мав вигляд триповерхового будинку з двома бічними ризалітами і дещо підвищеною центральною частиною.

Значного руйнування Більшівці зазнали під час Першої світової війни – тоді постраждали майже всі будівлі у центральній частині містечка. Відтак, після її завершення тогочасний власник Олександр Кшечунович розпочав активну відбудову середмістя, про що серед мешканців навіть збереглися приказка : «застав Більшівці дерев’яними, а залишив мурованими». Ймовірно тоді й закралась у Кшечуновичів думка перебудови родинної садиби.

Утім наймасштабніший будівельний проєкт перебудови палацу і розпланування його території відбувся за Корнеля Кшечуновича у 1926–1929 роках, котрий достойно продовжив справу свого батька. Відомий політик, письменник і військовий діяч, успадкувавши батьківські маєтки у Більшівцях, вирішив остаточно перебудувати родинну резиденцію. Над архітектурним рішенням працював відомий львівський архітектор Тадеуш Мокловський.

Палац спроєктовано у стилі неокласицизму, як двоповерхову будівлю з домінантним чотириколонним портиком, великою терасою і монументальними сходами, що вели до парку закладеного в британському стилі на території понад 10 га. Фронтальна частина будівлі також була доповнена двома гербовими щитами, що символізували останніх власників Більшівців. Головним матеріалом будівництва, за ініціативою власника, став білий тесаний камінь, такий самий який використовували під час зведення Галицького замку. Так Корнель Кшечунович намагався підкреслити історичну спадковість своєї резиденції з колишніми осідками князів і королів Галича.

Цікаву конструкцію мав ламаний чотириспадний дах із вікнами у піддашші. Про величний парк, обриси котрого ще й досі помітні, місцеві старожили розповідають з особливим пієтетом вказуючи на його виняткову доглянутість, різновидність рослин, а особливо розмаїття запашних квітників.

Після початку Другої світової війни Корнель Кшечунович з родиною покинув Більшівці і емігрував до Франції, а згодом до Англії. Більше до рідного маєтку власник так і не повернувся. З приходом комуністичного режиму палацовий комплекс став використовуватися як лікарня та амбулаторія. Такий статус будівля мала і в роки незалежності України, а сьогодні тут діє відділення стаціонарного догляду Галицького територіального центру надання соціальних послуг. Варто згадати, що 1995 року син Корнеля – Анджей Кшечунович відвідав родинний маєток, де провів дитячі передвоєнні роки, пізніше описавши багато цікавого про Більшівці у своїх спогадах.

Цю публікацію створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Департаменту інвестиційної політики, проєктів, міжнародних зв'язків, туризму та промоцій міста Івано-Франківської міської ради та не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.

#InterregNEXT #interregnexthuskroua #InterregnextHUSKROUA #CrossBorderCooperation #Interreg #HUSKROUA